Ігуменя жіночого монастиря в Одесі: Найбезправнішою спільнотою в Україні є зараз віруючі УПЦ

Відкритий лист до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д. Лубінця оприлюднила ігуменя жіного монастиря УПЦ в Одесі.

Матушка Серафима занепокоєна становищем вірних УПЦ в Україні.

Пане омбудсмене! Структура, яку Ви очолюєте, покликана дбати про належне дотримання в Україні прав і свобод її громадян. Люди сприймають цю інституцію як осередок справедливості, як дуже важливий орган захисту їхніх прав у цьому жорстокому світі, де людина інколи виглядає як щось маленьке, зайве і чуже в очах «сильних світу сього».

Саме на Вас і на Ваших колег з апарату Уповноваженого зі справ людини кожен українець покладає надії на гідне, чесне та професійне представництво в найвищому законодавчому органі країни своїх громадянських прав і свобод.

Особливо це стосується питань свободи совісті. Чому? Тому що війна надзвичайно посилила віру в людях. Віру в Бога, віру в Україну, віру в Перемогу. Це природньо під час випробувань і катаклізмів. Зараз майже немає тих, хто не молиться. Одні гаряче моляться за здоров’я і життя своїх воюючих рідних та близьких, інші, на жаль — за упокій…

Від кого треба захищати наші права? Невже є в цьому потреба в ХХІ столітті, в постмайданний період буття нашої держави, яка кров’ю учасників Революції гідності, Небесної сотні, інших мужніх борців за демократію та європейський вимір України виборола цей статус вільної країни вільних людей? Невже ще є в нас залишки безправ’я і нехтування людською гідністю?

Так, є. Без перебільшення, найбезправнішою спільнотою в Україні є зараз віруючі Української Православної Церкви.

Вам, пане Уповноважений, добре відомо все, що відбувається навколо УПЦ. Дії, направлені проти неї, пронизують майже всю вертикаль і горизонталь виконавчої та законодавчої гілок влади — від Парламенту до сільських рад, від коридорів Кабміну до чиновницьких кабінетів міст і сіл майже по всій мапі України.

Одначе якщо Ви не в темі (а саме таке складається враження), дозвольте довести до Вашого відома, що обласні, міські й селищні ради виносять абсолютно незаконні рішення про заборону УПЦ, не маючи на це жодних повноважень.

Також дозвольте проінформувати Вас про численні факти силових захоплень храмів, монастирів, церковних споруд УПЦ, про вигнання — фактично на вулицю — синодальних, єпархіальних, освітньо-наукових, благодійних, дитячих закладів, чернечих громад, сімей духовенства разом із маленькими дітьми.

Вам також буде, напевне, цікаво дізнатися про багато випадків безкарного жорстокого побиття архієреїв, священнослужителів і мирян нашої Церкви.

Хочу також, щоб Ви дізналися про масові випадки дискримінації парафіян УПЦ. Це відбувається і на роботі, і в школі, і навіть у лікарнях, як це було в Черкасах, коли посадовці в білих халатах не надали допомогу тим, хто був скалічений і побитий під час захоплення бойовиками жіночого монастиря в місті.

Напевне, Ви зараз уперше почуєте, що делегатів УПЦ не допустили на зустріч Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій з Прем’єр-міністром України. Хоча Конституція гарантує рівність усіх конфесій та недопущення дискримінації в цій царині. Їм не дозволили разом із членами ВРЦіРО поїхати до Сполучених Штатів. Представників УПЦ не допускають на різні заходи, обмежують у суспільному житті, намагаючись зі спільноти віруючих УПЦ створити щось закрите і тавроване, дуже схоже на гетто.

Кульмінацією цих дій стала епопея з розгляду у Верховній Раді різноманітних законопроектів, присвячених ліквідації Української Православної Церкви. Жоден із них не відповідає Конституції. У кожному з них містяться кричущі невідповідності вітчизняному й міжнародному праву в сфері свободи віросповідання.

Дивно, що Ви майже не реагуєте на ці факти. Вочевидь, через погану обізнаність та велику зайнятість більш важливими справами, ніж захист релігійних свобод українських громадян. Хоча Ви знайшли час для відвідин 4-го Міжнародного саміту з релігійної свободи 30-31 січня в Сполучених Штатах Америки.

На секції саміту, присвяченій Україні, Ви були спікером,представляючи разом із головою Державної служби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) В.Єленським українську владу. Ви розповіли про порушення релігійних свобод на окупованих територіях України, про утиски і переслідування віруючих, що їх вчиняє Росія.

Це дійсно так — окупанти не тільки нехтують правами наших співвітчизників, але й відбирають у них молитовні споруди, катують і вбивають їх за віросповідні та світоглядні уподобання.

Водночас Ви жодним словом не обмовилися про проблеми з дотриманням прав віруючих в Україні. Це нас усіх здивувало й обурило. Ми-ж бо думали, що Ви на цьому форумі представляєте саме віруючий народ України, в тому числі й нас — численних вірян УПЦ, що потерпають від наруги й насильства. А вийшло, що Ви представляли лише чиновництво.

Чиновницький погляд на релігійне життя в Україні яскраво представив голова ДЕСС п.Єленський. Він сказав, що рівень релігійної свободи в Україні зараз найвищий у світі. Бідні Європа й Америка! Їм треба, виявляється, вчитися й вчитися у нас прогресу в сфері релігійної свободи!..

Це було би смішно, якби не було так боляче.

Адже всім давно відомо, в тому числі міжнародній спільноті, про зловісну роль ДЕСС у зростанні нетерпимості й свавілля чиновництва щодо УПЦ, напруження в релігійній сфері, відвертого беззаконня.

ДЕСС з перших днів свого існування веде політику дискримінації Української Православної Церкви та неприхованого фаворитизму по відношенню до ПЦУ. Фактично ДЕСС перетворилася на департамент з обслуговування ПЦУ на всіх ділянках її конфесійного функціонування.

Ви, пане омбудсмене, не спростували на саміті тези Єленського. Але ж Ви не клерк із його структури. Та й навіщо розповсюджувати серед Ваших колег — міжнародних правозахисників, які з усього світу зібралися на форум саме для обговорення проблем і больових питань, — хвалебні гімни про небачені досягнення в сфері власної діяльності?

Погано, коли слова розходяться з ділом. Це не лише ознака непрофесіоналізму, але й моральної нечистоплотності.

…Скільки слів навколо! Простір навколо нас аж тріщить від словесного лушпиння. Одначе слова зараз мало чого варті. Світ давно не вірить пишномовним деклараціям. До уваги беруться конкретні фактори, параметри, справи, які й формують уяву про особистість, явище або систему.

Справжня сутність будь-якої країни, будь-якої державної чи громадської структури пізнається не за змістом словесних декларацій, а за рівнем демократичних прав і свобод. Якщо він високий, то ця держава чи структура прогресивна й розвинена. Якщо ні, це система з минулого, навіть якщо вона має красивий фасад і всім намагається довести свою приналежність до когорти демократій.

Україна завжди була дуже волелюбною і по-справжньому європейською спільнотою з віковими демократичними традиціями. Історія свідчить, що й козацтво, і давні православні братства, і окремі яскраві особистості, такі як митрополити Іов Борецький та Петро Могила, преподобні Іоан Вишенський та Макарій Канівський, священномученик Арсеній Мацеєвич, мученик Данило Кушнір, праведний гетьман Петро Калнишевський, філософ Григорій Сковорода, поетеси Леся Українка та Олена Теліга й багато інших найкращих синів та доньок України, не лише захищали народні права і свободи, але й віддавали за них своє життя.

Цей дух свободи вони передали й нам, своїм нащадкам і послідовникам. Ми, віряни Української Православної Церкви, теж готові віддати життя за свої святині, за свої невід’ємні права і свободи, за вільну незалежну Україну.

І це не просто слова. Всі бачать стійкість братії Києво-Печерської Лаври, батюшок-героїв, таких як зранений уламками російських снарядів протоієрей Ілля Маніта, багатьох інших наших співбратів і співсестер.

«Ну що, здавалося б, слова…» — писав Т. Шевченко. Слова, дійсно, можуть багато. Вони можуть, наприклад, бути симпатичною завісою несимпатичного явища — як простирадло з малюнком нового будинку на фасаді старої будівлі з облупленою штукатуркою.

Слова можуть бути димовою завісою або маскувальною сіткою під час бойових дій влади з народом, як то було в сталінські часи. А займалися плетінням цих сіток найкращі митці: поети, письменники, композитори, співаки.

Коли я почула у доповіді пана Єленського слова про «найкращі параметри» релігійної свободи в Україні, цей пафосний гімн нагадав мені пісню з дуже натхненними й красивими словами: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек!»

Оплески. Завіса.

Мені теж захотілося поаплодувати. Одначе коли я повернулася з солодкого марення, навіяного тим виступом, до дійсності, то зрозуміла, що, як Одисей закладав вуха від співу чарівних сирен, так і ми, грішні, повинні захищати себе від цих прекрасних мелодій. Інакше подібний спів, як і наспіви гомерівських красунь, може звести нас з істинного шляху.

Ви, пане омбудсмене, мабуть, теж у цю хвилину щиро вірили в небачені досягнення очолюваних Вами та Вашим колегою В.Єленським структур. На саміті ця суголосність стала фактично спільною фортепіанною партією в чотири руки. Причому Ви грали без власної музичної партії, в повний унісон з колегою.

Але навіщо Вам грати цю вторинну роль, незрозумілу й невдячну, виконуючи п’єси з чужої партитури? Ви носите звання правозахисника, а не слуги. Навіщо Вам ці райдужні жирні плями на фасаді власної біографії?

…Згадую часи Януковича. Він дуже любив масштабні проекти, такі, як Чемпіонат Європи з футболу. Хотілося показати європейцям свої досягнення! Напозичався задля цього грошей, які Україна потім багато років з трудом віддавала. Нашвидкуруч ремонтував дороги й фасади (щоправда, вони скоро знов облупилися). І в цей же час ламав демократичні свободи через коліно.

Згадую ще одного володаря, який полюбляв масові перформанси — Микиту Хрущова. Космос, цілина, допомога «братнім країнам» були покликані нести всьому світу інформацію про найкращі параметри життя радянських людей. І в цей же час він гнобив Церкву, переслідував священнослужителів, закривав і руйнував храми.

Цифра тієї шаленої ліквідаційної кампанії вражає: більше ніж п’ять тисяч тільки православних храмів і монастирів, в тому числі Києво-Печерська Лавра! Не кажучи вже про споруди інших конфесій. Він урочисто повідомив, що скоро покаже по телевізору останнього попа. Не дочекався…

Зараз Верховна Рада готується закрити вдвічі більше храмів, монастирів, єпархій, ніж комуністичний вождь тоталітарної богоборчої імперії! А від Вашої правозахисної структури — жодного реагування.

Це спонукає нас, вірян Української Православної Церкви, напряму звертатися до світових структур із захисту прав людей. Напряму апелювати до лідерів демократичних держав і міжнародних інституцій. Бо на Батьківщині наш голос — це глас волаючого в пустелі.

Нехай ніхто не сумнівається, що ми будемо нарощувати гучність цього гласу. Наша мотивація: захист своєї релігійної ідентичності і своїх святинь, а також демократичний вектор розвитку рідної держави.

Не можна допустити реваншу автократії. Не можна допустити появи політичних міражів, коли чиновники живуть у духмяному маренні власних досягнень, «найкращих у світі», а прості люди не можуть помолитися та причаститися у храмах, які вони власноруч роками будували цеглинка за цеглинкою.

Шкода, що велика спільнота віруючих Української Православної Церкви більше не може сподіватися на захист своїх конституційних прав від очолюваної Вами структури. Особливо після того, як Ви заявили, що законопроект про заборону УПЦ не порушує прав вірян. Ось дослівно: «На мій погляд в Україні станом на зараз не відбувається жодного порушення прав віруючих». Це Ви написали в своєму Телеграм-каналі.

Повірте: прийде час, коли Вам буде соромно за ці слова. Вони розпливчастою плямою лягли на Ваш одяг і цю пляму вже нічим не відмити. Історія все фіксує і памʼятає.

Хочеться сказати всім чиновникам від релігії, правозахисту, нагляду за законністю: звіти про ваші вражаючі здобутки не сприймаються аудиторією. Оплесків не чути. Навпаки, численні випадки безкарного порушення прав людей, наруга над релігійними почуттями віруючих, зневага до людської гідності, порушення релігійного миру і злагоди зробили те, що люди зневірилися у ваших діях та висловах.

Ви почали втрачати в очах людей моральну та професійну дієвість. А коли представникам влади не вірять, це не дрібниця і не жарт…

Чи будемо ми мовчати й безропотно терпіти порушення своїх прав? Звісно, ні. Ми будемо на весь світ скаржитись на бездіяльність та упередженість тих, хто довів ситуацію в сфері дотримання релігійних прав і свобод до такого критичного стану.

Ми будемо бити в набат з приводу того, що державний апарат з нагляду за дотриманням правозахисту перетворився на апарат повного ігнорування наших невід’ємних конституційних прав і свобод, на апарат обслуговування клерикализму й авторитаризму чиновництва від релігії.

Ми, громадяни України, не повинні дозволити розтоптати фундаментальні засади Конституції. Ми не повинні допустити, щоби нинішня ганебна практика офіційного прислужницького «правозахисництва» стала нормою.

Ми не повинні схилитися перед тими, хто намагається перетворити Основний Закон на дишло, а нас, вільних громадян вільної країни, на бидло, яке повинно це дишло тягнути.

Бо ж зараз на дворі не доба Хрущова і Януковича.