Окупанти вбили батька чотирьох дітей з Одеської області, який воював за Україну

Захарівська та Великомихайлівська громади Роздільнянського району прощалися із захисником України Проскуркіним Валентином Олександровичем - солдатом-навідником 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону. Боєць загинув під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Степове Покровського району на Донеччині.

«Захарівці і великомихайлівці з квітами і прапорами, стоячи на колінах, слізно зустрічали жалобний кортеж, а тужлива мелодія пісні «Плине кача» ще більше ятрила душу і серце.
Надзвичайно боляче від того, що сьогодні гине цвіт нації гарні хлопці та дівчата, яким ще жити й жити, втілювати плани й будувати, ростити дітей і кохати...
А жорстока й страшна війна забирає найкращих – таких як наш Валентин», - йдеться у повідомленні на сторінці Захарівської громади.
Захисник України востаннє побував вдома, де жив з родиною, де планував, мріяв довго жити й ростити дітей в радості і достатку. Востаннє матуся Галина Степанівна, брат Ігор та сестра Ольга, дружина Вікторія з чотирма дітками-янголятками – вся дружна родина проводжала його в далеку дорогу з гірким плачем, з невимовним сердечним болем.

«Наближається Велика Перемога ціною життів найкращих синів Захарівщини, найдостойніших громадян України, які жертовно кладуть на вівтар України - найцінніше. В історію Перемоги назавжди впишеться ім’я солдата-Героя Проскуркіна Валентина Олександровича. Валентин народився й зростав у нашому селі Бірносове Захарівської громади, останні роки жив тут, у с.Полєзне. Тут створив родину, народив четверо дітей, господарював, трудився. Війна зламала мрії, зламала життя, осиротила його дітей. Мужній солдат поклав своє життя на олтар Перемоги, загинув за Мир і Свободу у розквіті життя і сил, сповнений мрій і сподівань...Загинув Валентин за нас, за своїх дітей, за Україну.

Усією Захарівською громадою щиро співчуваємо дружині Вікторії Володимирівні та діточкам, матері Галині Степанівні, рідним, близьким, друзям і побратимам. Бракне слів, перехоплює подих від гіркоти втрати, від сердечного щему... Кріпіться і мужайтесь…Хай Господь додасть вам сил і терпіння перенести величезне родинне горе. Честь і шана Герою! Герої не вмирають!» - виголосив Олексій Осійчук в прощальному слові на цвинтарі села.

Оберемки квітів, заупокійні молитви, Державні та військові стяги, звучання Державного Гімну, почесний військовий салют – це та маленька часточка шани, віддана Герою наостанок.